16 квітня

Доброго дня! Нехай у вас все вдасться!

Математика

Знаходження дробу від числа

Вивчи пам'ятку на с. 53

Виконай №№1-6 с. 52-54

На перевірку надішли №№93-94 с. 20 "Працюю самостійно"

Українська мова

Вправа 1 

 Прочитайте текст, уставляючи пропущені букви. Перекажіть його.

Ідеш ран..ою в..сною листяним лісом і дивуєшся: ще кіл..ка днів тому він був сірий і непривітний, а зараз молода зелен.. відчайдушно тягнет..ся вгору до неба. А там повіл..но пливут.. з півдня на північ білі хмари. Поміж д..ревами та кущами ро..сипалис.. фіалки, проліски, ряст. Серед гіл..я лунают.. дзвінкі пташині голоси.

У мелодію в..сняного лісу вплітаєт.ся ще один звук. Ніби хтос.. торкає струну віолончелі, і вона озиваєтеся приємним звуком. Це джміл.. прилетів по нектар. Задні ніжки гет.. укриті пилком. Мабуть, джміл.. відвідав квіти верби та назбирав його там... (За Степаном Мацюцьким).

• Спишіть текст, уставляючи пропущені букви.

• Позначте у виділених реченнях головні та другорядні члени.

Вправа 2.  Прочитай  та спиши вірш , підкресли прислівники.

Тихо над річкою в ніченьку теплую,

спить зачарований ліс.

Ніжно шепоче він казку таємную,

сумно зітха верболіз.

Нічка розсипала зорі злотистії:

он вони в річці на дні.

Плачуть берези по той бік, сріблистії,

стогне хтось тяжко вві сні.

Вправа 3 

 Доповни рядки по 2-3 прислівника.

(Як?) Щасливо, гарно,                                                                                              .

(Коли?) Вранці, восени,                                                                                   .

(Де?) Праворуч, близько,                                                                                .

(Звідки?) Здалеку, згори,                                                                                 .

Надішли на перевірку зроблені вправи.

Літературне читання

3. — Ви вже знайомі з творами відомого українського письменника Всеволода Нестайка. Це цікаві оповідання, казки, повісті про незвичайні пригоди ваших ровесників — хлопчиків і дівчаток. З героями його казок теж відбуваються дивовижні події, завдяки чарівним речам.
   — Сьогодні ми ознайомимось з новим оповіданням Всеволода Нестайка „Троє за парканом”.

 Троє за парканом

Раптом щось сильно вдарило в потилицю, і за комір пекучими іскрами посипалися сніжинки. Дівчинка обернулася. Четверо хлопчаків, тікаючи, дерлися по вкритій снігом гірці, на якій стояв похилий дерев'яний паркан. Доганяти їх — годі й думати. Зараз вони перелізуть через паркан і — шукай вітру в полі.

От!.. Не так воно боляче, як досадно — ну, хоч плач! Стільки готувалася до цього новорічного карнавалу! Сама собі костюм пошила — Снігуроньки. Подружки заздрили — такий вдалий вийшов! А тепер? Зірчастий паперовий комірець намок від снігу і зібгався, ні до чого не придатний. Хоч додому вертайся!

— У-у! — тупнула ногою з досади. І раптом побачила: один із хлопчаків зірвався з паркана, впав і покотився з гірки. За хвилину вона вже міцно тримала його за руку. Хлопчик сіпався, намагався вирватися, але марно. Він був худенький, щупленький другокласник, а вона — п'ятикласниця та ще й спортсменка.

— Це ти кинув? Признавайся! Ти?

Він мовчав. Дивився спідлоба понуро, неприязно і мовчав. Це не він кинув сніжку, але нізащо в світі він не став би виправдовуватися.

Троє за парканом сміялися. Їм не загрожувала небезпека.

— Ну, що з тобою зробити? Відлупцювати? Думаєш, не можу?

Вона взяла його за плечі й підняла над землею. Він смішно й безпорадно задриґав ногами. Тепер він дивився на неї з безсилою люттю — вона принизила його хлоп'ячу гідність!

У хлопчика було маленьке худорляве личко, зовсім білі, ніби вкриті інеєм брови та вії, на щоці — довгаста чорнильна пляма. А великі, червоні від морозу вуха кумедно стирчали з-під шапки.

Їй стало жаль його.

— Гаразд. Я тебе не лупцюватиму. Живи! — вона засміялась. — У міліцію я тебе теж не поведу. Бо мені просто ніколи. Іди, тільки ніколи більше не бешкетуй.

Вона стояла й дивилася, як він, не озираючись, лізе на гірку, незграбно, мов сліпе кошеня. Троє за парканом сміялись.

Може, вони з неї сміялися, що вона не зуміла відплатити за себе? А може, з нього — як-не-як, а його, хлопця, мало не побила дівчина.

А втім, їй було байдуже — хай сміються. Вона запізнювалась на новорічний карнавал, їй треба було поспішати.

Та тільки дівчина повернулася спиною до паркана й ступила кілька кроків, як у повітрі знову просвистіла сніжка і знову за комір їй посипалися пекучі іскри-сніжинки.

Вона задихнулась від несподіваної люті.

— Ах ти!.. Он ти який! Я… я нічого тобі не зробила, а ти — в спину! Нишком! Як зрадник! Ти знаєш, знаєш, — вона захлиналася, — на війні так роблять тільки зрадники і боягузи! Ти, ти…

Він стояв біля паркана, насупивши брови і дивлячись їй просто у вічі.

— Я знаю! — кричала вона. — Я знаю, ти зараз утечеш. Я, звісно, не дожену тебе — ти це знаєш. Тому ти й кинув. Авжеж. Ух, як я шкодую, що не відлупцювала тебе. Боягуз, нікчемний маленький боягуз!..

Йому давно пора вже було перелізти через паркан і втекти. Але він чомусь не рухався з місця.

І раптом він почав спускатися з гірки. Просто до неї.

Гірка була досить крута й слизька. Видертись на неї було куди легше, ніж спуститися. І він присів навпочіпки і почав з'їжджати, придержуючись руками. На обличчі в нього не було страху, лише зосередженість — звичайний вираз людини, що з'їжджає з гори і думає про одне — тільки б не впасти!

Важко було повірити, що він спускається назустріч небезпеці.

Троє за парканом мовчали. Так, ніби їх і не було там зовсім.

Хлопчина спустився з гірки, діловито обтрусив сніг із рукавиць і пішов до дівчини. Він ішов поволі, але впевнено, твердо карбуючи кроки. Тільки тепер було видно, яке бліде в нього обличчя — чорнильна пляма різко вимальовувалася на білій щоці — і злегка тремтять міцно стулені губи. Дівчина розгублено дивилася на нього. Якась мужність була в цьому переляканому обличчі хлопчика.

Хвилину тому вона, здавалось, ладна була стерти його на порох. А тепер…

Він дедалі ближче підходив до неї. Вона заціпеніла і не могла поворухнутися. І раптом махнула рукою:

— Ану тебе!

І побігла по вулиці.

Він постояв трохи, потім підняв і опустив плечі — зітхнув, ніби скинув із себе важкий тягар. І теж пішов по вулиці. Навіть не глянув убік паркана.

А троє за парканом мовчали. Хоч вони досі були за парканом, ті троє. Але — ні звуку. Вони добре знали, що й другу сніжку кинув не він.

1960 р.

3. 
   

1) Читання твору..

— Чи сподобалось вам оповідання?

— Які почуття воно у вас викликало?

— Хто є головними героями оповідання?

— Чий учинок вас обурив?

— Кому ви співчували?

2) Словникова робота

З'їжджає	задригав
потилицю	щупленький
загрожувала	заціпеніла
відлупцювати	вимальовувалася

— Прочитайте спочатку дієслова.

— Знайдіть іменник. Поясніть його значення.

Потилиця — задня частина голови над шиєю.

— Доберіть синоніми до слів: щупленький; заціпеніла .

— Як ви розумієте вираз „шукай вітра в полі”?

Шукати вітра в полі — даремно шукати кого-, що-небудь.

5) Аналіз змісту оповідання.

— Яка неприємність трапилася з дівчинкою?

— Хто вдарив її сніжкою?

— Чому вона вирішила не доганяти кривдників?

— Чому дівчинці було дуже досадно?

— Хто опинився в її руках?

— Яким був хлопчик?

— Як він відреагував на запитання дівчинки?

— Чому він дивився на неї з безсилою люттю?

— Чому дівчинка відпустила хлопчика?

— З ким порівнює його автор?

— Як він повівся, коли дівчинка назвала його зрадником і боягузом?

— Що побачила дівчинка на його обличчі?

— Чому вона не ображалася на нього?

— Як ви вважаєте, чому хлопчик не глянув у бік паркана?

— Як автор називає хлопчаків, що були за парканом? Чому?

— З яким твором ознайомилися на уроці?

— Хто його автор?

— Над чим змушує замислитися читачів Всеволод Нестайко?